Фінський шпіц — рудий «собака, що гавкає» з Фінляндії. Полює на птахів голосом — гавкає до 160 разів на хвилину, вказуючи мисливцю на здобич.
Загальний описСереднього розміру, квадратної побудови собака з густою рудою шерстю і лисячою мордою. Вага 7-13 кг, зріст 39-50 см. Шерсть густа, стояча, з пишним підшерстком. Забарвлення рудо-золотисте. Хвіст закручений над спиною. Рухається легко і пружно.
ХарактерАктивний, незалежний і голосистий. Гавкає з ентузіазмом — це його робота. У Фінляндії навіть проводяться змагання з гавкання серед фінських шпіців. До родини відданий, до чужих насторожений. З дітьми добрий. Може бути впертим.
ДоглядГуста шерсть потребує вичісування 2-3 рази на тиждень, під час линьки — щодня. Линяє помітно двічі на рік. Купати рідко — шерсть має природний захист. Вуха, зуби, кігті — стандартний догляд.
ХарчуванняПотребує якісного корму для середніх порід. 2 прийоми їжі на день. Помірна схильність до набору ваги поза мисливським сезоном. Їсть без капризів.
ДресируванняРозумний, але незалежний — типово шпіцовий характер. Базові команди вивчить, але виконуватиме не завжди. Мотивація їжею працює. Відучити від зайвого гавкання практично неможливо — це закладено генетично. Можна навчити команді «тихо», але не чекайте чудес.
Здоров'яЖивуть 12-15 років. Порода дуже здорова — фінська селекція суворо відбирала за здоров'ям. Рідко: дисплазія суглобів, епілепсія. Одна з найздоровіших порід серед шпіців.
Для кого підходитДля активних людей з власним будинком. Не для квартири — гавкає занадто багато. Не для тих, у кого чутливі сусіди. Для мисливців на пернату дичину. Для людей, які люблять шпіців і готові до їхньої незалежності.
Плюси і мінусиПлюси: здоровий, красивий, відданий, витривалий, довго живе.
Мінуси: гавкає дуже багато, незалежний, сильна линька, не для квартири.
Історія породиНаціональний собака Фінляндії. Тисячоліттями жив з фінськими мисливцями і полював на глухарів, тетеруків та іншу пернату дичину. Метод: знаходить птаха на дереві і починає гавкати, відволікаючи увагу, поки мисливець підходить. Порода мало не зникла через схрещування з іншими собаками, але фінські ентузіасти відновили її в кінці XIX століття.
